Образи українців і росіян у наративних джерелах кінця XVIIІ–XIX ст.

Анотація

Метою статті є дослідження сприйняття та відображення докорінних відмінностей між українцями та росіянами у наративних джерелах імперської доби. Методологічною основою розвідки слугує концепція «банального націоналізму» Майкла Білліга, адаптована для вивчення повсякденних практик як маркерів ідентичності. Дослідження базується на загальнонаукових методах (аналіз, синтез, індукція, дедукція, узагальнення, компаративний аналіз) та історичного джерелознавства, зокрема, внутрішньої критики опублікованих джерел. Наукова новизна полягає у доведенні неефективності імперської політики русифікації поза межами міського простору та збереженні українцями власної ідентичності, що простежується крізь призму розглянутих джерел. Висновки демонструють, що незалежно від національної приналежності авторів, у джерелах систематично відзначаються кардинальні розбіжності між українцями та росіянами за антропологічними ознаками, побутовими традиціями, особливостями житла, мовою, характером, а також світоглядними та ментальними концептами. Європейські мандрівники здебільшого акцентували увагу на елементах матеріальної культури як маркерах унікальності. Натомість російські спостерігачі висловлювали подив з приводу наявної мовної та ментальної прірви між двома народами. Вони також зазначали про негативне ставлення пересічних українців до північно-східних сусідів. Українські автори, представники переважно дворянської еліти та наукової інтелігенції, підкреслювали унікальність та окремішність власного народу, а також руйнівний вплив імперської політики на українську культуру й національне самоусвідомлення. Результати дослідження підтверджують стійке збереження та усвідомлення української національної ідентичності в умовах імперського тиску, що суперечило офіційним наративам про асиміляцію та єдність.